Людина-студія

Історія раннього кінематографу рясніє портретами справжніх ентузіастів нового мистецтва. Тому символічно, що перший чоловік, який почав виробляти фільми в Одесі, входив саме до плеяди кіноентузіастів.

Мирон Осипович Гроссман, так звали людину, завдяки якій з’явилися перші одеські фільми. Прийшов в кіно з захоплення фотографією. Він був одним з перших в Російській імперії людей, що освоїли професію фотографа, завдяки чому був відомий далеко за межами Одеси. Його пейзажні і портретні фотороботи брали участь практично у всіх виставках імперії та Європи, а мати сімейну фотографію його роботи було одним з обов’язкових умов демонстрації спроможності і благополуччя сім’ї — коштували такі фотографії недешево. По тому, як серйозно готувалися в той час до відвідування фотографічного салону, можна судити по запису в щоденнику одного з одеситів того часу — Павла Калікина: «Сьогодні ходили до Гроссману. Мама з вечора підшивала плаття Лізи, а вранці пішла з нею до дамської майстру Пер’є. Ми з татом чекали їх дві години. Папа в мундирі з Володимиром, а я в своєму гімназичному костюмі. Неділя пропала.»

При цьому заняття фотомистецтвом Мирон Осипович досить успішно поєднував з бізнесом. Так, в 1885 році він відкрив першу в Росії фабрику сухих фотографічних пластинок. Можна з абсолютною впевненістю стверджувати, що Мирон Гроссман був одним з тих, хто був присутній у тимчасовому кінотеатрі в Олександрівському парку на першому люмьеровском кіносеансі в Одесі. Тож не дивно, що як тільки йому дозволили особисті обставини, Мирон Гроссман відправився в Париж вчитися в Люмьєрівській школі. Займаючись новою для себе справою, Мирон Гроссман не забував і про бізнес. Тому в Одесу він повернувся не тільки з дипломом кінооператора, а й офіційним представником кінофірми «Гомін». 11 травня 1906 року в міську управу надійшла заява від Мирона Гроссмана на відкриття першого в місті кіноательє.

Перші фільми Гроссман знімав на замовлення «Гомона». Це були документальні короткометражки, що ілюструють життя Одеси та інших міст Російської імперії, а також яскраві події, які цікавили європейського глядача. З таких документальних зйомок монтувалися так звані «видові фільми», подібні знаменитому «Пате-журналу». Однак з 1907 року Мирон Осипович практично повністю переключився на роботу для вітчизняного глядача, благо розвиток кінотеатрів йшло в Одесі і Російської імперії зі швидкими темпами. Саме завдяки Гроссману в одеських кінотеатрах нерідко, перед початком фільму крутили не «видові картини» іноземних фірм, а документальні короткометражки вітчизняного виробництва. Серед них можна згадати, наприклад, види Баку, автомобільні гонки в Одесі в 1908 році, зйомки заводів Нобеля і уральських залізоробних заводів. З переліку зрозуміло, що Гроссман активно подорожував по імперії, збираючи цікавий глядачеві матеріал. На жаль, переважна більшість документальних робіт Гроссмана не збереглося.

Робота кінооператором, режисером-документалістом і, фактично, монтажером документальних фільмів приносила непогані доходи. У чистому вигляді кожний фільм давав заробіток від 100 до 500 рублів сріблом. На ті часи, розцінки більш ніж гідні. За приблизно п’ять років існування ательє, в сукупності з гонорарами від «Гомона» і доходами від фабрики фотопластинок Гроссман накопичив достатній капітал для того, щоб увійти в історію як творець першої в Одесі і на Україні кінофабрики. Було це в 1912 році.

Перша одеська кіностудія

Перетворюючи маленьке приватне кіноательє з доходом близько 8000 рублів в рік на кінофабрику, Мирон Гроссман ставив перед собою цілком конкретні цілі. Він хотів знімати ігрове кіно. Причому ігрове кіно на місцевому матеріалі. Виконанню цього завдання була підпорядкована вся діяльність Мирона Йосиповича в 1912 році.

Не будучи, незважаючи ні на що, особливо багатою людиною, Мирон Гроссман робив все, щоб скоротити витрати на нову студію. Так, в якості бази і павільйону для студії, він використовував дачу свого брата. Туди він переніс обладнання зі своєї лабораторії на Дерибасівській, там же обладнав монтажку, переглядові та, найголовніше, побудував скляний знімальний павільйон. Де перебувала ця дача — здогадатися неважко. На її місці зараз розташована будівля і павільйони Одеської кіностудії.

Працюючи над першим одеським художнім фільмом, Мирон Осипович одночасно продовжував виробляти фільми в уже звичному для себе жанрі документалістики. Працювати було важко, оскільки через брак грошей і фахівців Мирон Гроссман виконував відразу кілька ключових кінофункцій — був режисером, сценаристом і оператором фільму. Саме цим і пояснюється назва кінофабрики Гроссмана — «Мирограф», складене з букв імені по батькові та прізвища Мирона Йосиповича. Деякі історики, правда, вважають, що назва для фабрики було вибрано по назві популярної тоді моделі кінокамери «Мирограф», однак це пояснення явно невірно, оскільки ці камери Мирон Гроссман ніколи не використовував.

Незважаючи на згадані труднощі, в 1912 році «Мирограф» випустив на екрани Одеси, а згодом імперії, свою першу ігрову кінострічку — «Одеські катакомби». Успіх був просто неймовірний. Особливо картина сподобалася відвідувачам дешевих кінотеатрів, залучених не так нехитрим детективним сюжетом, скільки можливістю побачити на екранах повнометражний фільм, дія якого розгортається в рідному місті. Більше ніж на тиждень «Одеські катакомби» витіснили з екранів місцевих кінотеатрів всю привізну продукцію. На жаль, ми не можемо точно оцінити чисто комерційний успіх роботи Гроссмана. Робота йшла напівкустарного, детальна бухгалтерія не велася, а сам Гроссман бізнесменом був не особливо талановитим. Проте, за непрямими даними, можна сказати, що в накладі Мирон Осипович не залишився. Фільм з успіхом демонстрували практично у всіх кінотеатрах Російської імперії, і мінімальний дохід від його прокату склав близько 8 — 12 тис. Рублів. Уже в 1913 році Гроссман представив увазі одеської публіки ще два ігрових фільми — комедію «Невдаха апаш», багато в чому копіює традиції голлівудської комедії, і трагедію «Трагедія єврейської курсистки». Наступним фільмом, в 1914 році стала драма «У кравця».

Звичайно, такого фурору, як «Одеські катакомби», вони не справили, але успіхом у глядачів користувалися. Багато в чому завдяки цьому успіху студія, постійно зазнавала фінансові труднощі, продовжувала функціонувати. Справа в тому, що активи «Мірограф» входили в Південний банк, який вважав свою співпрацю з популярним підприємством занадто хорошою рекламою, щоб не банкрутити кінофабрику стягуванням боргів.

Військовий зліт

Початок Першої світової війни вдарило по багатьом бізнесменам Російської імперії, але зовсім несподівано дало черговий поштовх розвитку кінематографа. Справа в тому, що кіно оцінили як прекрасний спосіб пропаганди. Практично всі кінотеатри почали демонструвати військово-патріотичну хроніку, яку знімали вітчизняні та іноземні кінематографісти. Не залишився осторонь і Мирон Гроссман. Протягом 1914 — 1915 років його фірма зняла для російських кіноекранів близько півсотні різних військово-патріотичних документальних сюжетів. Це досягнення указом Миколи Другого було відзначено медаллю, яку в 1915 році вручили Мирону Гроссману.

Тим часом, справи на фронті складалися не дуже вдало для російської армії. Зокрема, війська були змушені залишити Варшаву. Ця обставина непрямим шляхом вивело кінофабрику «Мирограф» на новий рівень. Справа в тому, що в Одесу з Варшави, рятуючись, евакуювався разом з сім’єю керівник кінопідприємств «Сила» і «Космофільм» Мордко Товбін, який, крім солідного на ті часи кінематографічного досвіду, володів активами вищезгаданого Південного банку. Після недовгих переговорів з Гроссманном, він став компаньйоном Мирона Йосиповича і взяв на себе управління фінансовими питаннями «Мірограф». Це дозволило провести в 1916 — 1917 роках ще півтора десятка фільмів, серед яких була одна з перших серйозних екранізацій — «Мірра Еффрос» по популярною п’єсою Гордина.

Працюючи над першим одеським художнім фільмом, Мирон Осипович одночасно продовжував виробляти фільми в уже звичному для себе жанрі документалістики. Працювати було важко, оскільки через брак грошей і фахівців Мирон Гроссман виконував відразу кілька ключових кінофункцій — був режисером, сценаристом і оператором фільму. Саме цим і пояснюється назва кінофабрики Гроссмана — «Мирограф», складене з букв імені по батькові та прізвища Мирона Йосиповича. Деякі історики, правда, вважають, що назва для фабрики було вибрано по назві популярної тоді моделі кінокамери «Мирограф», однак це пояснення явно невірно, оскільки ці камери Мирон Гроссман ніколи не використовував.

Останні дні

Лютнева революція, поступовий розвал фронту і наростаюча смута в країні, здавалося, неможливо позначалася на кінематографі. З появою Товбін «Мирограф» піднявся на новий рівень виробництва, залучаючи до роботи вже сформувався клас кіноспеціалістів — режисерів, гримерів, операторів. Більше не було необхідності заради зйомок спустошувати гардероби друзів і знайомих, волочити в павільйони власну меблі і шукати для масовки і прохідних ролей випадкових людей, готових працювати за п’ятак в день. Тим більше, що в «Мирограф» вклався підприємець Харитонов, завдяки якому були збудовані якісніші павільйони. Правда, самому Гроссману це коштувало права володіння фабрикою, які він поступився Харитонову.

Зміни влади, бої і перевороти обходили «Мирограф» стороною. Воюючі сторони ніби домовилися не помічати переміщення артистів, знімальних груп і прокатних стрічок через лінії фронту і зони впливу. Більш того, навіть сприяли цьому. Саме так в Одесу, для зйомок на студії «Мирограф» потрапила знаменита Віра Холодна, якій з групою артистів мандат на поїздку в 1918 році дав нарком Луначарський.

Саме на «Мірограф» були зняті останні кадри за участю великої актриси, в 1919 році приступила до зйомок у фільмі «Княжна Тараканова». Дивне це був час. В Одеських кінотеатрах крутили фільми, зняті в різних частинах колишньої імперії. Вірі Холодній на екрані аплодували французькі моряки, білогвардійські офіцери і одеські нальотчики. Велика актриса німого кіно виступала як співачка разом з популярними артистами в театрах і ресторанах. І одночасно члени знімальної групи, а може, і сама королева німого кіно, займалися розвідкою на користь більшовиків. Зараз існує кілька версій смерті Віри Холодної. У суперечку з офіційною — смерть від іспанського грипу вступає версія отруєння білогвардійської або французькою контррозвідкою або вбивство більшовицькими агентами, які довідалися, що Віра Холодна змінила погляди і бажає емігрувати. Так чи інакше, прощання з Вірою Холодною, яка померла 16 лютого 1919 року, перетворилося в прощання з приватним кінематографом в Одесі.

Коротка історія приватного одеського кіновиробництва підійшла до кінця. Зовсім скоро, під час чергового витка Громадянської війни одеські кінокомпанії будуть націоналізовані, а кінофабрика «Мирограф» буде розграбована. Загине багатющий архів фільмів та вихідних матеріалів, в тому числі знятих самим Гроссманном. Зникнуть з пам’яті навіть самі назви фільмів. Довгі роки радянські кіноенциклопедії і кіноісследователі будуть як би не помічати дорадянську історію одеського кіно, глухо і побіжно згадуючи підприємців, які стояли біля витоків вітчизняного кіновиробництва. Та й зараз, коли начебто ніякої класової боротьби не спостерігається, праці про історію українського кіно зазвичай починаються з Олександра Довженка, ігноруючи його одеський етап.

Втім, яке діло Одесі і одеситам було до того, як чергова влада пише історію. Треба користуватися моментом і ставити пам’ятники Холодної і Гроссману, Харитонову і Полонському, Товбін і Уточкін, Тимченко і Ханжонкова, Розенбліта і Готлибу. Потрібно називати їх іменами вулиці і кінотеатри, і, звичайно, знімати про них кіно.

Фільмографія:

• 1908 — «Пожежа в Одесі»
• 1908 — «Одеса під водою»
• 1911 — «Балаклава»
• 1912 — «Винахідливий апаш»
• 1912 — «Одеські катакомби»
• 1912 — «Святкування сторіччя приєднання Бессарабії до Росії в Кишиневі»
• 1913 — «Життя євреїв в Палестині» — документальний
• 1913 — «Мешканець з патефоном»
• 1913 — «Трагедія єврейської курсистки»
• 1914 — «Війна і євреї»
• 1914 — «Граф Зікандр»
• 1914 — «Ганьба XX століття»
• 1914 — «Свята земля Палестина і Єгипет»
• 1914 — «У кравця»
• 1914 — «Розстріл слона Ямбо в Одесі в звіринці Лорбербаума» — документальний
• 1917 — «Син»
• 1918 — «Апостол»
• 1918 — «Ах ти, частка, моя доля!»
• 1918 — «Голгофа людських страждань»
• 1918 — «Дівчина моря»
• 1918 — «До старого богу»
• 1918 — «Як Уточкін злодія впіймав»
• 1918 — «Мірра Ефрос»
• 1918 — «Гроші»
• 1918 — «І таємницю поглинуло море»
• 1918 — «Око за око»
• 1918 — «Народжений від скорботи і розпусти»